Аналітика Дякуємо, не цікаво: чому українці проігнорили Олімпіаду і що буде з Паралімпіадою

Серфінг vs Netflix

Ви бачили ті натовпи людей на площах міст, що разом збиралися повболівати за спортсменів? А ті милі сімейні перегляди, коли родини об’єднувалися за столом, щоб чекати на виступи улюблених зірок? О, а ті флешмоби в соцмережах, коли народ не спав до пізньої ночі, ведучи текстові онлайн-трансляції змагань? От і ми не бачили. Бо нічого з цього не було. Українці доволі прохолодно сприйняли Олімпіаду-2024 – разом з усіма її перемогами та поразками.

Тільки заради всіх святих Олімпу, не кидайте в Зосю рейтингами каналів, які транслювали Ігри-2024 в Україні. Очевидно, що якщо телевізор геть ніхто не дивиться (до речі, як там Телемарафон – досі існує? 😏), то на цьому фоні Олімпіада, яку дивиться хоч хтось, покаже значне зростання.

Тож у зв’язку з цим у мене є для вас дві новини: умовно хороша і безумовно погана. Почнемо з хорошої – ми не так вже й відстали від міжнародних тенденцій.

У часи свого розквіту, років 40-50 тому, Ігри були би найцікавішою подією у вашому календарі на місяць. Найцікавіше у ТБ-програмі. А телевізор при цьому – єдине, що у вас є із розваг. Ні інтернету, ні смартфону. Якщо не побачите трансляцію якої-небудь боротьби чи стрільби, то результати потім зможете дізнатися через три дні із газети.

Але світ змінився. У нас є цілодобовий інтернет, смартфони, які ми не випускаємо із рук, а в них – якісні хайлайти всього, що відбувається на Олімпіаді та навколо неї. Навіщо витрачати час на двогодинну ТБ-трансляцію, якщо можна по гарячих слідах переглянути 12-секундний запис найцікавішого?

А якщо навіть ті 12 секунд Олімпіади вас не збуджують, то навколо ще повно іншого швидкого дофаміну: новий серіал на Netflix, улюблений подкаст чи чергове інтерв’ю чергових блогерів на YouTube. Один клік – і ви забудете про будь-які медалі.

І в цьому, власне, полягає погана новина: всі міжнародні проблеми у нас множаться на війну – і стає значно гірше.

Коефіцієнт війни

І йдеться навіть не про об’єктивні фактори зменшення української аудиторії Олімпіади. Хоча вони, погодьтеся, вагомі: не так-то легко в окопі налаштувати трансляцію. Але змінилося й суб’єктивне сприйняття спорту усіма нами. Олімпіада – це боротьба. А ми ведемо її щоденно. І на кону – наші життя, а не медалі, слава та гроші.

У старі-добрі довоєнні часи медіа висвітлювали спорт так, ніби це найважливіша заруба галактичного масштабу. Спортивні зірки були нашими найсильнішими й найсміливішими героями.

Звісно, порівнювати перемоги на фронті та перемоги на Олімпіаді – таке собі заняття. Але людська психіка влаштована так, що все одно відсортує явища та події за пріоритетністю. Наш моральний ресурс вичерпний, а фокус уваги – обмежений. Тож у змаганнях за наші очі та серця олімпійці, очевидно, програють.

Історії + емоції = рейтинги

Чи означає наше нехтування Олімпіадою те, що ми стали цинічними та черствими? Зовсім ні. Але наша психіка налаштовує рецептори на трохи інші речі. Згадайте, які моменти українців у Парижі запам’яталися вам найбільше?

• Жан Беленюк, який лишив взуття на килимі, тим самим закінчивши яскраву кар’єру.
• Сльози Олександра Хижняка під час виконання гімну України.
• Ольга Харлан та її поцілунок із коханим.

Це все про емоції, а не про перемоги.

А серед зарубіжних атлетів? Може, вам запам’яталися якісь рекорди, звісно. Але більше шансів, що ви згадаєте:

• французького стрибуна із жердиною, який членом збив планку;
• алжирську боксерку, яку звинуватили у тому, що вона – чоловік.

Це все про історії, а не про перемоги.

У морі контенту, який нас оточує, зовсім не рекорди та медалі дають рейтинги. Тут треба вдала комбінація емоцій та історій.

Також читайте: чому світ готується до апокаліпсису, а нам все одно.